РАБОЧИЙ СТОЛ

СПИСОК АВТОРОВ

Артур Комаровский

Путешествие от прямой до косвенной речи (перевёл с беларусского языка Максим Семёнов)

17-05-2021 : редактор - Владимир Коркунов





Предисловие переводчика

Есть дом и речь.
Дерево:
расцветает весной,
в зной летний даёт свою тень,
осенью —
плодоносит, дождём умытое.
Если лежать в тени,
в ясном небе увидишь вдруг чайку.
Её крики о море,
о языке,
о языке рта любимого.
Этот рот не молчит,
вздыхает,
вдыхает воздух.
Рот говорит,
деревья внимают ему,
время не движется,
а буквы и строки —
всего только тень, подобье
дома, что был построен
из слов чужих и чувств знакомых.

Артур Комаровский

Путешествие от прямой до косвенной речи


*   *   *


обособленность памяти и начала
проговоренность сущего
это также и воля и жажда человека
оставаться 
и раз он побуждает себя 
перейти сквозь межу
вся цельность его
обновляется кодами —
так цветок появляется
с ароматом и цветом былого
днём не ночью
чтоб видеть.
но только не корни.


*   *   *

вычеркни лишние литеры —
назовись-ка
это ведь путь твой и есть
от прямой до косвенной речи
твой дом, твоя доля
паспорт объекта вмещает слова
а каждое слово — море 
близорукость твоя же
что чайка в протяжном пике
за рыбой света.
холодное море съедает туман
и дно зарастает солью молчанья.


Кристине Бандуриной

обнаружить спиною твёрдый тыл
выпустить корни
дом — это память 
самых простых, потому
совсем не случайных вещей
и когда ты стоишь на земле
целое тело у древа твоего
укуталось в ветви
закрывая собою литер град
того кто затем и прежде
и коли у моря нет дна
то и созвездья плывут к островам далёким
и мы забываем как молвить
эту речь
молча рыбами смотрим
как из икры алфавита слова рождаются


*   *   *

раковина моллюска —
скоротечный дом его и бесконечный покой
только твердые вещи могут
время скрутить спиралью
тело и кровь превращая
в возвращение вечное
человек — та же спираль 
и когда-нибудь солнце его
упадёт в бездонное море.
и если ты поднесёшь ракушку к самому уху
послушать
моллюск, ставший водой,
говорит с тобой
о бессмертии и одиночестве.


*   *   *
 
мы с тобой заплутали
в телах и словах
словно рыба в сети (а кто рыбаки?)
без чешуек рыба всё будет рыбой
и под кожей мы все собою будем
кометы упорно летят к земле
и деревья им песни поют
послушай
путь наш и жертва для памяти те же —
плоскость незримого мига.
а что если помнить —
смотреть не назад а в после?


М.А. Дом с видом на океан 

в доме с видом на океан
столь понятные одиночество и время 
на острие ножа
за отсутствием океана
воды более чистые и свои —
как провал приравнения
и если тела ничего не значат
лишь примирения
событования
в одинаковых экосистемах
человек может выйти во вне,
из себя
как выходят за двери
или в небо
слова сами ложатся плотиной
меж языком
и нёбом


*   *   *

перевязываем воздух молчанием
режем желанию пуповину 
время идти к истоку
вернуться —
если не хватит ключей
сомкнуть себе веки
пригоршни талой воды
вспухают чужими руками
только спи
мой хороший
дом откликается
каждой клеткой
на верность имени.
на верное слово
силки речи расставлены.


*   *   *
 
если встать вдруг
дерево листьями речи растёт  
сверху вниз 
корнями постичь пытаясь
во всю глубину земли
как человек —
и ему в себе тесно
свет —
с той ли, с другой стороны —
оставляет на теле засечки
и оно молодеет 
а листья весной
шепчут умершей речью 
в лето.


*   *   *
 
прислушайся
деревья нам говорят
отсутствием листьев
каждая трещина дома —
перевод с языка бетона
на язык распада
если видишь разлом бегущей строки
наземного транспорта
это послание
неземного адресата
расшифруй его
на молекулы
до конечной остановки.


*   *   *
 
когда я читаю «не прислоняться»
что чувствует тело моё
готовое прислониться?
на границе
двух миров одного пространства
ощущать себя целым
сколупнуть кровавые буквы 
как незажившую рану 
где-то внутри
промеж кожи и речи


*   *   *

каждый раз входить в тело
с правом наследства
с правдой памяти пор
дышать
ноль — не пустота живота,
а круг и начало
радушие матрицы
дотронься до собственной кожи —
и она отзовётся 
на диалекте родинок.


*   *   *

повторяться кодами
в чем-нибудь хрупком
дотронуться — и оно будет слушать
читать неразборчивый почерк 
гусиных лапок, сердец 
такую букву назвать
которая будет верить, бежать на зов
не называть
никакие иные речи
выключить им тепло и свет
всё равно они неизречимые. 


*   *   *

смаковать солёную гальку слов
так море в тебе разливается
от левой щеки до правой
сопротивляться 
высоте и порядку 
повиноваться воле.
плыви, моя рыба,
направо, налево.
проливы рук твоих
зарастают забытыми кораблями
что-то немое
кидает якорь.


*   *   *

слова вылетают из рта 
как птицы из гнёзд
деревьям пилят вершины
вместе с гнёздами
по весне
ты — дом и дерево
и если б вершины твои и кровли
могли оставаться 
речь твоя зацвела бы
цветками завтра
и протекала


*   *   *
 
коренные реки молочного моря
текут под подушку словами
забери и дай
тело болит каждым нервом
отзывается под языком 
нащупаешь тёплой рукой его имя
и слова другие в тебе рождаются
чтобы вместе стареть
доплывать до старости.


*   *   *

отречение от себя —
привычка роста
так созревает живое —
с правом вернуться ко всходам
потому ты и жаждешь
ведь дом твой помнит про воды
как льды океана — про солнце
за последними
звуком камней и буквой —
не своими, чужими —
бесконечность повторов 
всего
кроме матрицы и семени.

Перевёл с беларусского языка
Максим Семёнов


Оригиналы:

Артур Камароўскі

*   *   *

адасобленасць памяці і пачатку
прагаворванне існага
гэта таксама воля і прага чалавека
заставацца
і калі ён уздымае сябе
перайсці праз мяжу
ўсе целы яго
абнаўляюцца кодамі —
так кветка нараджаецца
з пахам і цветам былога
днём а не ноччу
каб бачыць.
але не карэнне.


*   *   *

выкраслі лішнія літары —
назавіся
гэта і ёсць тваё падарожжа
ад прамой да ўскоснай мовы
твой дом, твая спадчына
пашпарт аб’екта змяшчае словы
а кожнае слова — мора
блізарукасць твая ж
нібы чайка ў працяглым піке
за рыбай святла.
халоднае мора з’ядае туман
і дно зарастае соллю маўчання.


Крысціне Бандурынай
 
намацаць спінаю цвёрды тыл
выпусціць карані
дом — гэта памяць
самых простых і таму
невыпадковых рэчаў
і калі ты стаіш на зямлі
цэльнае цела дрэва твайго
захінаецца веццем
закрывае сабою горад літар
таго хто другі і першасць
і калі мора не мае дна
то і сузор’і плывуць на далёкія выспы
і мы забываем як гаварыць
гэтую мову
моўчкі глядзім рыбінамі
як з ікры алфавіта нараджаюцца словы.


*   *   *
 
ракавіна малюска —
часовы дом яго і бясконцы спачын
толькі цвёрдыя рэчы здольныя
час закручваць спіраллю
пераўтвараючы цела і кроў
у заўсёднасць вяртання
чалавек — такая ж спіраль
і калі-небудзь сонца яго
ўпадзе ў бяздоннае мора.
і калі ты падносіш ракавіну да вуха
паслухаць
малюск, стаўшы вадой,
гаворыць з табою
пра бяссмерце і адзіноту.

 
*   *   *
 
мы з табою заблыталіся
ў целах і словах
нібы рыба ў сетцы (а хто рыбакі?)
і без лускі рыба застаецца рыбаю
і пад скураю мы застаемся самі
каметы ўпарта ляцяць да зямлі
і дрэвы спяваюць для іх
паслухай
наш шлях і ахвяра памяці тыя ж —
плоскасць нябачнага моманту.
але што калі помніць —
глядзець не назад а наперад?


М.А. Дом з відам на акіян
 
у доме з відам на акіян
зразумелыя адзінота і час
на лязе нажа
за адсутнасцю акіяна
больш празрыстыя ўласныя воды —
параза прыпадабнення.
і калі цела нічога не значыць
апроч прымірэння
суіснавання
ў аднолькавых экасістэмах
чалавек можа выйсці з сябе
як выходзяць за дзверы
ці ў неба
словы будуюць сабою плаціну
паміж языком
і паднябеннем
 

*   *   *
 
перавязваем паветра моўччу
перарэзваем пупавіну жадання
час сыходзіць да першакрыніцы
вяртацца —
калі не хапае ключоў
замыкаць сабе вочы.
прыгаршчы талай вады
брыняюць чужымі рукамі
толькі спі
мой харошы
дом адгукаецца
кожнаю клеткай
на вернасць наймення.
на вернае слова
расстаўлены пасткі мовы.


*   *   *
 
калі прыпыніцца —
дрэва расце лісцем мовы
зверху ўніз
спрабуе карэннем празрэць
на ўсю глыбіню зямлі
нібы чалавек —
і яму ў сабе цесна.
Святло —
з таго ці гэтага боку —
пакідае на целе засечкі
і яно маладзее
а лісце вясною
шэпча мёртваю мовай
у лета.


*   *   *
 
прыслухайся
дрэвы гавораць з намі
адсутнасцю лісця
кожная расколіна дома —
пераклад з мовы бетону
на мову распаду
калі бачыш зламаны бягучы радок
наземнага транспарта —
гэта пасланне
незямнога адрасанта
расшыфруй яго
на малекулы
да канцавога прыпынку.

 
*   *   *
 
калі я чытаю «не прыхінацца»
што адчувае цела маё
гатовае прыхінуцца?
на мяжы
двух сусветаў адной прасторы
адчуваць сябе цэлым
скалупнуць чырвоныя літары
нібы незагойную рану
дзесьці ўнутры
паміж скурай і мовай.

 
*   *   *
 
кожны раз уваходзіць у цела
з правам спадчыны
з праўдай памяці пораў
дыхаць
нуль — не пустата жывата
а пачатак і кола
гасцінная матрыца
дакраніся ўласнае скуры —
і яна адзавецца
на дыялекце радзімак.
 

*   *   *
 
паўтарацца кодамі
ў чым-небудзь крохкім
дакрануцца — і яно будзе слухаць
чытаць неразборлівы почырк
гусіных лапак і сэрцаў
такую літару называць
каторая будзе верыць і бегчы на зоў
не называць
ніякія іншыя мовы
выключыць ім святло і цяпло
ўсё адно яны невымоўныя.

 
*   *   *
 
смакаваць салёную гальку словаў
так мора ў табе разліваецца
ад левай шчакі да правай
супраціўляцца
вышыні і парадку
падпарадкоўвацца волі.
плыві, мая рыба,
направа, налева.
пралівы рук тваіх
зарастаюць забытымі караблямі
штосьці нямое
кідае якар.

 
 
*   *   *
 
словы вылятаюць з рота
як птушкі з гнёздаў
дрэвы спілоўваюць напалову
разам з гнёздамі
ўвесну
ты — і дом і дрэва
і калі б вершаліны твае і дахі
маглі заставацца
мова твая квітнела б
кветкамі будучыні
і працякала.

 
*   *   *
 
карэнныя рэкі малочнага мора
цякуць пад падушку словамі
забяры і дай
цела баліць кожным нервам
адзываецца пад языком
намацваеш цёплай рукою яго імя
і новыя словы ў табе нараджаюцца
каб разам сталець
даплываць да старасці.


*   *   *
 
адрачэнне самое сябе —
звычка ўзроста
так спее жывое —
з правам вяртацца да ўсходаў
таму ты і смягнеш
бо дом твой помніць пра воды
як ільды акіянаў — пра сонца.
за апошнімі
гукам камення і літарай —
не сваімі, чужымі —
бясконцасць паўтораў
усяго
апроч матрыцы й семені.
blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah





πτ 18+
(ↄ) 1999–2024 Полутона

Поддержать проект
Юmoney