ПОЛУТОНА 1.01
VK / FB / LJ

| на главную
| рабочий стол
| звательный падеж
| сообщество полутона
| книги
| архив
| поиск по сайту
| поддержка

НОВОСТИ
RSS / ВСЕ

| Новые разделы - архив, поддержка
| На сайте проводятся работы. Возможны неудобства.
| Работает протокол HTTPS
| Новая книга - Сергей Шуба. Кому я вру.
| Новая книга - Сергей Сорока. Тексты.
| Новая книга - Бельский С.А. Синематограф : сборник поэзии. – Днепр : Герда, 2017. – 64 с.
| В. Орлова. Мифическая география. — М.: Воймега, 2016. — 88 c.
| Новые книги - Борис Ильин, Сон и Где постелено


| вход для авторов
| забыли пароль?








СООБЩЕСТВО ПОЛУТОНА

Борис Херсонский

СТАЛІНА НЕ БУЛО





***
Сталіна не було. А Ленін? Він був, чи ні?
Щось таке було, чи то здається мені?
Щось схоже на дідька, лисий, з бородкою. Так?
Вірним шляхом, йдеш, товаришу! Прямуй у пекло, мудак!
Щось таке було - вершники у полях
йшли брат на брата. Рубали голови. Шлях
у пекло широкий, чуєш скрипіння щелеп?
Рота роззявило - він широкий, як наш, український степ.
Він реве та стогне, як той Тарасів Дніпро.
У кремлі засідає скажене політбюро.
Ні, Леніна теж не було. Були морок та маячня.
Революції не було. Натовпи йшли навмання.
Вмирали з голоду. Сиділи у бліндажах.
У шлунку гра порожнеча. У грудях - жах.
Чи щось таке трапилось? Ох, дитинко, не вір тому!
Не читай підручник історії. Цур йому, пек йому!
Серп з молотом не зустрічалися. Й зірка на п"ять кутів
не існувала. Тебе хтось налякати хотів.
Засинай, дитико, спи спокійно, чи на стелю дивись.
Не думай про те, мій любий, що трапилось тут колись.

***
Коли завірюха надії розвіє,
й сніг заліпить віконне скло,
коли навіть молитва не діє,
прийди до мене, Мати Маріє,
скажи мені: Сталіна не було!

Коли я найти допомогу не вмію,
й перемагає у світі зло,
я благаю Мати Марію:
скажи мені - Сталіна не було.

Скажи: не було ні катівень в підвалах,
ні нічних воронків.
Скажи: ніхто не лежав на нарах,
не бачив страшених снів.
Скажи: не везли з Карпат до Сибіру
у зіслання наших братів,
скажи: нікого не вбили за віру,
бо не було катів.

Скажи мі, Маріє, скажи мені, мати,
що жили усі як завжди.
Скажи, що ніхто не потрапив за грати
через неправі суди.
А якщо не хочеш мені це сказати,
для чого прийшла сюди?

Коли нема від чого зрадіти,
що нам Твоє сердце дало?
Ти наша Мати, ми - Твої Діти,
дай мені хоть на мить уявити,
що Сталіна не було
Від "колись" колись-кова, що мати співа тобі.
Ще знайдеться щось, що покине тебе у журбі.
Хоч дивись на календар крізь збільшувальне скло -
не побачиш нічого, бо Сталіна - не було.

***
Сталіна не було. Була порожнеча,
якої природа жахається, як думали давні греки.
Бо простір - в"язниця, і неможлива втеча.
Бо час - як потік, й епохи течуть, як ріки.

Була імла. Було чекання аресту.
Потім - чекання суду. Потім - чекання страти.
Дерева падали під пилами зелентресту.
Стояла на пагорбі величезна вітчизна-мати.

Війни не було. Були загиблих мільони.
Були могили с червоними зірками на обелісках.
Не було військових. були чоботи та погони.
Були вітання з річницею смерті від близьких.

Не було комунистів. Були комунальні квартири.
Не було доносів. Були сусіди, що іх писали.
Не було портретів. Були вікна сатири.
Не було Ісуса, бо в церквах були спортзали.

Не було небуття. Був космос та штучний супутник.
Свят не було. Люди йшли кудись з червоними прапорами .
Замість Трійці святої у школі вчили трикутник.
Не було перемог. Були тріумфальні брами.

.


* * *
Сталіна не було. Була комп’ютерна зла програма.
Освенцима не було. Був комплект смугастих піжам.
Будь-який портрет володаря – позолочена рама,
наповнена фантазіями і страхами городян.

Будь-яка війна поміщається на площині телеекрану.
У жилах героїв тече червоний томатний сік.
В’язниць не було. Охоронцям виносили догану –
з дитячого пістолета стріляли у скроню – клік!.

Самогубства не було. Лише клацання тихе пістона.
Усі міста – декорації. Де ж актори? Де глядачі?
Не буває тиші. Буває відсутність плачу і стогону.
Світ впав під машину часу. Заборонений він. Мовчи!

***
Що було нещодавно? Сталіна не було.
Й Леніна не було. Минуле прозоре, як скло.
Але не побачиш нічого, як не дивись у вікно,
Вікно - не пляшка, і де ж у просторі дно?

Де ти, штучний спутниче, не памятаю рис
твого обличчя, лиш гавкіт собаки сумний.
Й чому я ношу слов'янське ім'я Борис,
а не юдейске Берка? Хто я взагалі такий?

І народився я не в Одесі, а в Чернівцях,
і як цю провину вибачить мені городянин?
Минулий рік - що в домовину цвях.
Треба їхати звідсі, не чекаючи дня уродин.

***

Сталіна не було - була лише чорна пляма,
була лише казка, якою дитину жахала мама.
Дитина плакала, плакала та тремтіла,
судома пробігала вздовж дитячого тіла.

Мати казала: заспокійся, синочку,
вирубалася та врубала радіоточку,
й діктор співав дитині нову сумну колискову,
замовкав на хвилинку та співав колискову знову:

"Сталіна вже немає, бо його й не було ніколи,
спи, дитинко, куплю тобі пляшечку кока-коли,
корисної кока-коли, без цукру та кокаїну,
не думай, дитинко, про Сталіна, думай про Україну.

Бо Украіна жива, хоч без Криму та без Донбасу,
хоч дбати про бідних дітей уряд не має часу,
а Сталіна не було, були лише люлька та вуса,
забувай його, краще пам'ятай про Ісуса".

***
Сталіна не було - було неприховане зло.
Неприховане зло було. А Сталіна - не було.
Даремно військовий мундир у шапі висів.
Даремно висів - ніхто його не носив.
Ніхто не носив, ніхто не одягав.
Люди жили гарно, разом ловили гав.
Самі ловили гав, ніхто ім не допомогав.
З прапорами й портретами до мавзолея - дарма.
Бо людини, що на портреті, не було і нема.
Сталина не було - ні в Москві, ні в Кремлі,
не було його ні на небі, ні на землі,
ні на небі, ні на землі - не було його взагалі.
Ніхто не бачив його ні взимку, ні навесні,
ні у солодких мріях, ні у жахливім сні.
Сталіна не було. Була ніч та зорі ясні.
Й янгол Божий наді мною простяг крило
й відкрив мене мудрість - Сталіна не було.