СООБЩЕСТВО

СПИСОК АВТОРОВ

Борис Херсонский

ПЕРШИЙ КРОК

31-12-2014





ВОКЗАЛ

*

З труби паровоза, як з кінських ніздрів - пара.
В кочегара обличчя чорне вiд спеки, але бездогане.
Станційного дзвону удар
лунає й досі. Не перестане.
Над вокзалом строката куля посеред хмар.
Ваш квиток, перепрошую, пане.

По перону гуляють дами. Cтрунний квартет грає.
По вiконному склi захід випростав червоне крило
Скрипочці Гайдна-Моцарта зносу немає.
Звiр Апокалiпсису перевiряє своє число
Скрекіт акрид, ще й хор Аонид сiпває.
Проблема людства, звiсно, - Бог й Світове зло.

За вагонним вікном легковажне літо.
Чайна ложка дзвенить у пляшц З панною милується пан.
Стиглий персик лежить на серветці, яка червоним вином залита.
Кишеню відтягує величезний. наган
При розділі кожен отримає маленьку частину свту.
Дінь - Дон. Лебединий стан.

Революція наближається. Привабливі риси
нового суспільства, наприклад Краiни Рад,
застять погляди юнака й провiнцiалки-актриси.
Білим кольором квiтнуть iриси.
Райський безглуздий сад.
В нове суспiльство як в труну не вiзьмеш улуюбленi речi
Пелюстки в болото з вселенської порожнечі
кидає маркіз де Сад.

Позіхає красуня, відкинувшись на дивані.
Читає газету сивий "влиятельный господин", .
Чайна ложка дзвенить, Не бажате чаю, панi?.
Життя не щадить сивин.
Цар Микола Другий - безвольний, але - тиран.
Пролетар всіх країн уважно читає Коран.
Аллах великий . Але - один.

У першокласному купе, на вечірній спекотнй землі,
ти знаєш слова: бомба, вибух, трибунал, портрет
царя, вирок, слава - у в'язниці, в петлі.
Але це поки секрет.
Все спалено. Не шукайте душі нi в золі,
анi в попiлi сигарет.

Цвіркуне, знай свій припічок!
Ваш квиток, перепрошую, ваш квиток!

*

Це кінцева станція. У неї назви немає та й не було.
Просто кінцева станція. У тому сенсі, що далі шляхiв нема
Порожніє повітря і меркне світло, що впало на темне тло.
C'est la vie. Est-ce le cinéma

Ну хоч би оця будівля - пункт прибуття - сталінстрой
зі вставками закопченного, зачумленого скла.
Його будував герой, та й зруйнував герой,
нічна імла стерегла.

Що роблять ці з баулами, сумками, виразками на ногах?
За фанерною перегородкою - що показує нам екран?
П'єдестал порожній, на ньому в чоботях, прикриваючи пах
колись стояв лисий тиран.

Це був чудовий час. Шкода, що нема кого розпитати.
Щастя давали по картках, десь сорок грамів, у клубi- танцi
Потім, відома річ, лихоманка, червона висипка, грати,
постріли вранці.

Потім відправляли товари: сіль, гас, тютюн, печиво "Поганий смак"
Потім вмирали в муках, але боялися кричати.
Потім в залізному фургоні відвезли бродячих собак,
зачинили наглухо двері і наклали печатку.

*

Оголошують прибуття. Валяться з верхніх полиць
з гітарами, рюкзаками, з комсомолкою - косомолець
кожен третій - біолог, фізик, шизик, негідник, кондуктор.
Весь перон у квитках та [квiтах . Грає марш репродуктор.

Вокзал несгораемый ящик разлук моих встреч*, безладдя
сон під поглядом дружинників, брудне приладдя
для виробництва людей, притон, найсуворiша школа.
Дівчині з лав комсомолу погано після уколу.

Ось вони всі зібралися - бухий інвалід з культяпкою,
технічка зі шваброю, песик з перебитою лапкою,
святий Себастьян, як їжачок в ранах і тонких стрілах,
кілька тіл, оголених, прокажених, але ж ще в силах.

Считать не исчислить услуг. Ремонт годинників,вставка
змійки в кирзовий чобіт - кобра, удав, удавка,
розпродаж газет. Платний клозет. Столовка.
Риб'ячий жир, залежаний сир, клацає мишоловка.

Ось вони всі розсілися. Горілка, шахи та сека,
оселедець лежить на газетці, народна бібліотека,
Щедрін зі своїм Салтиковим, Карпенко з Карим,
з Левом, трохи Товстим, але ще не старим.

Ось вони всі розляглися: насамперед, простори,
долини великих річок, гори туманнi гори
просіки, блін, діброви і в них можна чути
підлітків у пошуках солодкої грибної отрути.
Ось солдат невiдомий у промiнях вiчноi слави
Оголошують небуття. Всі абсолютно праві.

*На русском языке сохраняются цитаты из Бориса Пастернака.

***

з'явився не запилився та скiльки ж таких як ти
ми бачили народилися не вчора дивись
помремо не завтра укатали сивку круті
гірки тепер вже не катають так як колись


у досвітнім холоді проміж віконних рам
зимова вата заклеєні щілини полсками з
газет середини минулого світу до інших світів
штучний супутник тринога дивиться вниз

як в cлухавці зайнято писк позивних
біле вухо воронка восковоі квітки вонми
згинаєшся ніби удар кулаком під дих
всяке куме трапляється між людьми

дирижаблі та птиці вирізані з фольги
сяючі кулі роботи країни ендеер боки
з картонних клітинок що кімната сміху там вороги
у бойовій готовності рік ще старий поки

ще той дроссельмейстер марі сніг подіібний на сіль
лускунчик з підв'язаною щелепою ескадрон
деревяних розфарбованих не знаєш яка біль
скiльки коштує фунт лиха сім золотих корон

на шпазі героя сім вусатих мишачих голів
лежать і справа йде до весілля ура
мама читає казку народ біля столів
блакитний вогник і ще й ялинка стирчить з відра


КОВБАСА "НОСТАЛЬГІЯ"

Я бачив: знову стоїть мечеть у Казані в кремлі
Я чув: у Москві гноблять вільний друк москалі .
Я знаю, що розкладатися не страшно ніц, взагалі.
Особливо - в рідній землі

* * *

Були прекрасні часи, портрети старців на вежах
наркотик чи алкоголь у юних прозорих венах – у певних межах.
Вино нуль-сімдесят п'ять,- ялинка, грашки на вітах,-
Спів роздзьобавших комунізм канарок у клітках.
Маленький екран розширювався за райдужною лінзою.
Мати поверталася з привозу з овечою бринзою,
томатами, синіми, цибулею, петрушкою й кропом.
Автомат видавав за копійку чисту, за три - з сиропом.
Все було стисло, затиснуте, сжате мов жито,
замолоду змелено, білими нитками шито,
червоною стрічкою прикрашене поверх похоронної хвої,
укладено тихо, як Дафніс між ногами пастушки Хлої.
Хитання стегон, що відер на коромислі, та навпаки -.
Навіть на п'яну голову траплялися майже тверезі думки.
Темрява. Батьки зараз повернуться, швидше роби, що вмієш!
Тільки таке і згадаєш, коли вмираєш, або старієш.
Вони ніколи вже не повернуться. Чуєш, небого, ніколи!
Клацання вимикача. Кінець середньоі школи.

*
Ковбаса "Ностальгія". Чого не нароблять. Блять.
Сирокопчена з ніжним салом, порiзана на шматочки.
Ось що залишив нам СРСР, ось так його мать,
на пам'ять про розкiш колишню . У кухні радіоточки
вдень з вогнем не знайти. Ні примуса в коридорі,
ні керогазів. Плювати. Переждем. Невелике горе.
Наріжте мені ностальгію. Тільки тонше . Приблизно, грам
сто п'ятдесят. Що на мене дивишся так, дівчисько
у фартусі білому, як на нікчемність? Нам
більше не з'їсти, кінець вже близько .
Кімната у комуналці. Гак від антикварної лампи
(здається, в стилі модерн). В тонких рамках естампи
у стилі соцромантизму. Ліворуч - Суздаль, праворуч- тайга.
Антикварний гранований на газеті з обличчям погаслим
Андропова або Пельше. Заклик ЦК. Берега
соцтабору розширюються . Світ, у якому гасло -
боротьба за мир, - щоб його кондрашка схопила!
Нескінченний людський потік уздовж нового мертвого тіла.
Дотримуйтесь порядку, гади! У перших рядах -
братські. Далі - близькі. Побачити короліву
можна десь на задньому плані. Тамо ж і перський шах,
Нащадки єхидни! Хто вас навчив тікати майбутнього гніву?
Усюди вінки і стрічки. Марш з військової міді. Туби, тарілки.
Де труна стояла – накритий стіл с ковбасою та пляшкою горілки.
*
Жодного слова про ковбасу! – то ж усі
мовчать та жують – бо про що говорити, ще й при такій погоді?
Митрополит-замполіт відшукав у податковому коді
число Антихриста-звіра. Зоря сяє в росі.
На білому коні гарцює при всьому народі
маршал Жуков у всій красі.
Дівка--целка сидить на ослизлій дубовій колоді
Зірка в лобі, палець в носі, місяць у косі.

Що робити – пожив – та й годi.

Шкода слів. Поверх голів двоголових орлів
вдвічі більше ніж хочеться. Неповторна
пиця сучасника зникає як хмара чорна.
Ох, чує сердце, що буде кров.
Над усім, Богородице-діво-радуйся, Твій покров.
Тих що зiгнулися, спилися, збилися з пантелику.
Розшир, вразуми і пречисти - причисли до лику.

.***
Тяжко-важко теологам, що бачили руйнування Риму
міркувати про Церкву, незриму і непобориму,
у зруйнованих стін, від яких відступилася ласка Божа
бачити вічне життя за межами смертного ложа.

Тяжко-важко мудрецям спаленого Єрусалима,
міркувати про мудрість, що непорушна, неопалима,
Тяжко-важко каменярам Вавилонським міркувати про вежу до неба.
Розмірковувати - нелегко. Але що тут поробиш? Треба!

***
Десять філософів в тогах гуляли серед олив,
один руками розмахував , без угаву говорив.
В тому і біда, що страшно загинути, якщо вином не залив
спрагу пізнання. Ось, знову крутий поворот
до Тибру спускається стежка. Харистький кружля хоровод.
Чумний старий усміхається на весь рот.
У місті росте безглуздий натовп,
його називають народ.

В тому й біда, що господар речей підкоряється їм,
що рабовласник - раб свого раба.
Шкірить вовчі зуби вовчицею вигодувана паща Риму.
Що знає горбань про тяжкості і потворність горба?
Що знаємо ми про слова, які вимовляємо вмить,
про речі, яких не знаємо? Про серце, яке тремтить?.
Все повторюється. Кожен з нас - неповторний. Справи
не скінчаться гарно. Розум людини лакавий .
Зрячий зазвичай має постать незриму.

Кожен грек перерахує чотири види причин:
матерія, вічна форма, рух та мета.
Кожен римлянин знає, що та
доблесть яку демонструє син
не в словах, а в тому, що заганяє в щілину він ,
у дітородну - свій дітородний. Чоловік - як скажений цап.
Хіть і ненависть вже виходять із берегів.
Кожен знає, що перший з усіх богів
це старий Пріап.

На арені цирку кігтями дере ведмідь
службовця-хабарника. Зливаються крик і рев.
Ось і ребра видно. Сяє легіонерів мідь.
Краще дивитись на страту, ніж зупиняти мить.
говорити, слухати, та нiц не розбирати,
чи розкрити вени і у ванні повільно вмирати.
Для похоронних багать не вистачає дров.
Вічний вогонь зігріває вічну лиху темряву, тому
прощаючись з покійним, бадьоро скажи йому:
Радуйся! Будь здоровий

***
Щоранку він приймає ванни з любові народу - радіісне вдчуття
і виходить з ванни невинний, як Афродіта, і сповнений сил.
Що згадувати про нікчемну кількість нікчем? Як кажуть, таке життя :
Не любіть, якщо не хочете. Любові він не просив.

Він вистраждав владу. Він сам себе владі віддав.
Личать йому і лисина, і броньований автомобіль.
І якщо він дивиться з екрану на тебе, як той удав,
не бійся, кріль, бо це його неповторний стиль.


* * *
коли все вже скінчилося
люди що скалічили один одного
довго сперечаються у кого кукса коротше
виразка глибше припадки триваліше

просять підтвердження у живих і здорових
що проходять повз більш або менш байдуже
скажіть йому скажіть йому адже правда
бреше з три короби хоч ви скажіть йому

хто говорить одне хто інше хто кидає грошик
оплачуючи безпечне просування
у краще майбутнє
царство небесне
тихе і безмовне житіє
у всякому благочесті і чистоті

коли все вже зроблено бездіяльність
коли все вже сказано безмовність
коли все вже скінчилося
що тоді!

***
зміна клімату передбачає високий
підйом води єдиний вихід для якої з берегів
центральна площа міста заростає очеретом
чайки змінюють голубині зграї
жаби заміщають мишей і це проста
паралельна лінія життя без дурнів
у цьому немає жодної трагедії ні особливої
несподіванки тому що гортаючи чи ковтаючи
підручник природознавства за п'ятий клас
середньої радянської школи прочитаєш і не таке
природа нас ніколи не залишить у спокої
як втім і ми її рух народних мас
крутіше потопу або сходження лавини зсуву або селю
загалом немає особливих причин для веселощів
але радіє відчайдушно з останніх сил
населення не відаючи ні межі, ні терміну
не бачачи сліз, не слухаючи благань пророка
який недовго плакав не дуже-то і просив

***

До того, як Серьога перетворився на автомобіль,
потужний «Пежо», про який і уяви не мав,
Він був килимом. З нього вибивали пил.
Складали в скриню, де хазяін мотлох тримав .

Він був сліпий. Але все ж розрізняв в темряві
наклеєні картки - події минулих часів.
Пароплав «Маврикій» залишає причал. Пожежа в Москві.
Цар Олександр на тлі триколірних прапорів.

Козакъ Крючковъ рубав немчуру в шматки.
Россійский мужик в ланцюгах шинкарів-жидів.
Якби не картинки, Серьога б помер з туги.
А так лежав, згорнувшись килимом, й навіть, радів

спокою та темряві. Потім - пожежа. К илим
нічого не відчував, але знав, що згорів.
На мить Серьога прозрів. Він, був пухирем. Під ним
був лан, купа дерев, стадо корів.

Потім все знову зникло. Вранці було свіжо.
Хтось сміявся. Хлопці розпивали первак.
Тихий голос сказав Серьозі: «Будеш чорний «Пежо».
Це класна тачка. Ну що, задоволений, зараз, чувак?»


* * *
Я сиджу за маленькою партою з похилою кришкою.
Нуль на нуль виходить що нуль емоцій.
Математик Антон Романич страждає відрижкою.
Він говорить: "Це вам ще відригнеться"!

День починався гімном з радіоточки
тривав трохи теплим чаєм, яєчком вранці.
Хмаринка-сучка, скажи, де проводила нічку?
Два в щоденник, три в думці, щоденник в ранці.
На кращому фікусі ((навскіс фікуса!) хтось обгриз листочки.
Хто занапастив рослину? Хто ходить в гурток на танці?

Вогнище-тризуб над чесною зіркою - пентаграмою.
Завдання додому? піти палити до річки.
Яскраво-червона краватка з чорнильною плямою.
Колірна гамма, що зветься, шик п'ятирічки!

Де свобода і рівність, там запанує блядство.
Де запанувало блядство, там неминуче щастя.
Капіталізм привласнює громадське багатство.
Встань. Розділи марксизм на "три составные части".

Людина вилітає в космос, а ти - з школи.
Політінформація. Як справи там, у В'єтнамі?
Правильний світ без жуйки і кока-коли.
На великій перерві знущаємося над малюками.
Ленін все ще з нами. Боже, що буде з нами?
Викликають в медпункт. Знову під лопатку уколи

***

Бажаєш лише справедливості. Бажаєш так,
що хоч удавись. А на ділі є
лише життя нікчемне твоє
чавунні сходи, прибутковий будинок у роті поганий смак,
кімнатка під самим дахом, мідний п'ятак
в кишені шинелі, дівоча цнота
дочки. Що наживе працею ця біднота

крім блідій немочі? Купка книжок старих
на підвіконні. Зверху - пенсне. Навiщо вони?
Книги приніс студент. Толку від них
на гріш. Прочитаємо на початку весни.

Буде раніш світати вранці. Привіт лікарям!
Пом'якшиться кашель, не буде трясти озноб.
Вийдеш у Місто Щастя, а тамо на площі є Храм
Розуму і Справедливості. Батькові на лоб

донька кладе рушник. Губи батька сухі
шепочуть: "немає каміння - тільки скло метал та бетон ",
Таз і мідний глечик на тумбочці. Настали часи лихі.
Злими очима дивляться лики ікон.
.
Перед смертю бажаєш пити, проте
ще ясніше - щастя і справедливості. Тільки повір!
Прийшла сусідка. Розмовляють про те,
як обмивати, покласти в труну, як виносити у двір

З п'ятого поверху! Ще й сходи вузькі
Хіба що труну внизу, а тіло винести на руках.
Обпливає свічка. Ледве горить. Навпаки
освітлює стіну, і щастя у майбутніх віках.

***
Пам'ятаю військову гавань в Одесі. Я приходив туди.
Декілька міноносців. Сигари підводних човнів. .
Вночі ковзний прожектор блукав по поверхні води
Він шукав те, чого немає, як шукають сенс між рядків.

А вдень з парапету я дивився в бінокль, ставши на край.
І каліка у відставці, одягнений у чорний морський мундир,
мені сказав: у житті, хлопчиську, перемог. вже не чекай
Потрібно боротися ретельно і довго за вічний мир.

***
На чорній площі палити чорні автопокришки.
Ковтати чорний дим - до задишки або відрижки.
Але під ярмом - ні за пільги, ні за чесні знижки
ні за обіцянки високій посади і легкої роботи,
ні за крісло службовця, без обов’язків та турботи -
життя заможне та "хатинка" простора....

Зараз ми бачимо це. Куди ми дивилися вчора?
А вчора ми не дивилися, все думали - обійдеться,
навіть кішка на добре слово ведеться,
треться об ногу тирана, вигинає спину,
муркоче собі під ніс: " Боже, храни Україну!
А Він би нас зберігав, ніщо не важко для Бога,
так шкода, що Бог - один, а ми Йому - не підмога.

***
Та, хтось повинен стояти на морозі під небом, а з неба
ні білого янгола ні білого голуба нам чекати не треба
ані білого снігу який би освятив і трохи зігрів
всю темінь і холод, весь страх і надії впритул стоячих тіл,
всі молитви стоячих впритул душ, що потрапили під обстріл.

Значить, хтось повинен стояти за себе і за нас, по стійці
"вільно", оскільки вільному воля сприятиме при будівництві
барикад, що кісткою в горлі у тиранії стирчать,
хтось повинен ковтати багать свободи чад
не сподіваючись на подяку від улюблених чад.

Важко побачити, що над ними, як і над їх батьками
літають ангели з мученицькими вінками,
для вінців знайдеться завжди лиха голова.
Апостоли - рибарі! Ось йде косяком плотва.
На початку Слово, було і зайві інші слова.

***
Крім ворога - на голові роги, живе в глибокий криниці,
потрібен ворог домашній, теплий, який під боком тулиться ,
якому дати щигля або по пиці влупити -
миле діло, миритися - буде дорожче платити
потрібен ворог тендітний, прапор жовто-блакитний та ще й чуприна,
потрібен молодший братик, така от собі тварина,
така безталанна , щоб з-за паркану носа нам не казала,
щоб солила взимку поліна свинячого сала,
ой, хороший ворог, як чортеня стриб-скок з фольклору,
на берег річки, на гладь степового простору,
на зуби розрухи, на кістки Голодомору.

Цей ворог нам зобов'язаний геть, але платити не хоче
відірвався, продав, вишкірився, на старого брата гогоче
ой лопнув обрУч, по дощечках розсипалася бочка,
милий домашній ворог шкіриться з куточка.
Підійшов би старший до нього, дав чортеняті науку,
поплескав би його по загривку, та боїться - відкусить руку,
засміється, і посилатиме, як запорожці - султана,
або плесне в обличчя перваком зі стакану.

Тим і хороший цей теплий ворог, тим і милий він, брати,
що до великого ворога - на голові роги - нам не дістати,
видно тонка кишка, і тригранний багнет затупився,
бідні, ми,бідні і хто б за нас заступився ?

***

То Аппієв шлях, то Авгієві стайні, коротше,
античність з мармуру і фекалій, не згадана будь до ночі,
м'язисті хлопці, важкі жінки, дивляться крізь "завжди",
туди, де величезний лев і гідра стоглава,
туди, де боги і їхня безсмертна слава,
як слава радянської армії, яка завертала сюди .

Старанний учень - два вершка від горшка плюс один - від парти,
може легко уявити танки з зірками на вулицях Спарти,
з камнеметных машин марно стріляють по них
мармуровими головами Олоферна і Голіята,
марно підйомний кран, схожий на шию жирафа
тягне вгору повішеного іранця - догори зі світу живих

нікого ні за що не звинувачуй, так звелів нам Вчитель. Старанно
учень слухає Йому крізь часу безмежного океану,
але майже нічого не чує, крізь шум і дзвін
людської суєти, штовханини, новин по телевізору, хору
роззявлених ротів, співають всі без розбору,
гудка небесного потяга, коли прибуває він.

Серед зустрічаючих бачимо чимало провідних, знайомих
нам з портретів осіб, також ведених і невідомих ;
і ті, і інші з посмішками і букетами - а тому
жах в очах вже не має значення, бо з першого класу
старанний учень не чекає смертної миті - не вистачає часу,
але в футболці і шортах біжить назустріч Йому

***
в місті ніч безглузда і без жодної зірки
шар хмар електрикою підсвічений знизу
і забутися не виходить і пізно схаменутися
ніщо не вічне і тільки вічний порядок

розклад поїздів що відходять геть від вокзалу
під небо те ж але й зовсім інше
Богородице Діво згадай що ти казала
дорогому Синові що забув все земне

начебто слухайся маму поруч іди, тримайся за руку
у всіх діти як діти, а цей і що з ним станеться
і нам наші матері дали ту ж науку
але ми не хотіли слухати ми не хотіли вчитися

і скільки хрестів на навколишніх пагорбах для нас спорудили
і скільки в підземному царстві багать запалили під котлами
а все за те, що науку мами ми не осягнули
поруч не йшли не трималися за ручку що робити з нами

включити нам телик дати прослухати вісті
собаку не виженеш з тепла при такій погоді
але краще б вивести нас в холодну степ під сузір'я
що тихо шепочуть як кажуть у народі

***
Зустрічають мене біля входу, ведуть у палати.
Меч - государевий дар - висить на стіні.
Мнучи край покривала рукою, намагаючи смерть подолати,
старий господар лежить на спині.

Він був начальником варти. Знав самого Лі Си.
Він ніс його голову в торбі з суворого полотна.
Прижив дітей,як кажуть, що від перевертня-лиси,
і щось від лисиці в ньому було - поміхався так, як вона.

Йому дев'яносто. Але, як згадую, рік тому
він гуляв по саду. Привiчав онукiв в дому.
Я вклоняюся і сідаю, довго пульс рахую йому.
Не питайте,- чому, бо сам не знаю - чому.

Коли змінилася влада, він довго чекав на ката.
І ось дочекався хвороби. Просити пощади не став.
Пульс нерівний й слабкий. Хвороба - те ж саме, що страта.
А лкар - при мертвому, доки вн дихати не перестав.

Дивлюся на рот перекошений, на каламутні очi.
Хвилину дихав, а другу ледве зiтхнув
Постелю давно не змінюють. "Вiн помре до півночі", -
я сказав й помилився. До ранку він дотягнув .

***
Так говорив Лі Си, государевий радник:
“Єдиний государ, єдина країна, а думок - багато.
Різнодумство Піднебесну рве на частини.
Нехай государ накаже усі книжки попалити,
а філософів нехай втоплять в смердючих ямах,
або нехай каструють і зашлють на Далекий Захід".

І государ зробив, як йому сказали.

Десять років імператор думав про те, що сталося.
Коли до нього приходили посли, він не дивився в очі.
Коли читали прохання, не чуючи, кивав головою.

А потім государ послав до Лі Си палацову варту.

Ноги підібгавши, Лі Си сидів на узорной циновці.

Перший стражник встав перед ним з мечем і сувоєм,
двоє з мотузкою, загорнутої в плат, -
у нього за спиною.

Перший почав читати указ, а двоє накинули зашморг
і з кожним словом затягували все тугіше,
поки Лі Си не впав з витріщеними очима.
Мотузку зняли. Лі Си, захрипів, почав віддихатися
А стражник чекав, поки він прийде у свiдомiсть,
щоб схопити його за волосся і обезголовити.

Потім мудреців із заслання везли на підводах.

Потім імператор помер і розпалося царство.

***
В третю ніч молодика Владиці приснився
Хуаньфу Шань в гидкій, безсоромній позі,
хмільний, з оголеним нефритовим стеблом.

Вісім років тому Шань був засланий
на будівництво фортеці
за розпусту і написання віршів скандальних.

Прокинувшись, Владика вирішив обезголовити Шаня.

Ось що сказав Государ, відправляючи гінця на Захід.
“Нехай страта відбудеться не раніше,
чим Шань завершить роботу
і з'їсть денну порцію рису.
Нехай не буде перервана праця на благо Вітчизни.
Нехай не залишиться трудівник без харчування".

Уявляю, як Шань, сутулячись, сидів над мискою рису,
щоб не бачити кремезної людини
з мечем у руці і посудиною для збору крові,
цілющу силу якої звеличував лікар.

Трьома роками пізніше мені наказали
написати на кам'яному барабані
яку-небудь історію, яка звеличує государя.

Не маючи кращого, я вибрав цю, вибачайте.

***
Короткий осінній вечір скупий на тепло,
зате легко дивитися в небо наймоiврнiй краси .
Мілководдя високою осокою заросло.
Вузькі стежинки зловили в мережу ліси.

Ближче до ночі хіба що тіні зростають, та навпаки.
решта - стискається. Серце - насамперед.
Тут люблять раніше старіти, одягатися як жебраки.
Тут переважно живуть й не помчають того.

Підліток веде з водопою коней. Шелестить очерет
У пурпурової альтанці старці грають в "го".

Постояв би поруч, підказав би хороший хід.
Але вони ж люди вперті, навіть на шкоду грі.
Погано - натомість - по-моєму. У прірву - зате вперед.

Хрипкий ріжок співає про початок вечірньої зорі.

Тьмяний прощальний промінь переходить вбрід
Обмілілий потік на Східній горі.

***
"Союз непорушний" зіграють - Нового року початок.
У світі - повний абзац. В квартирi - повний достаток.

У сенсі - салат, шпроти, сметанний торт.
Пилосос відпрацював. у сусідів, що зверху - танці.
Є навіть сніг за вікном, що рідкість у нас. І чорт
з ним - розтане, підмерзне, знову - ожеледь вранці.

Мене покладуть в пів на першу. Який там сон!
Ходить мишачий король, сім голів, сім корон.
Дядько Льоня Бернштейн лабає "шістнадцять тонн".

Пари встали з-за столу, намагаються танцювати.
Невже ж їм усім є над чим подумати і що приховати?

Лівий дохід, переконання, службовий роман -
Дружина вже писала в местком-партком й молилася всiм св"ятим.
Доктор NN має доступ до морфію, тому - наркоман.

Нарешті я засинаю. Прокинуся сивим й старим .

Видніється крізь щілини в віконницях відсвіт зимового дня.
Підсихає шматочок торта, я його з"iм зрання.


***
Фiлософ Вольтер пита государиню Катерину:
“Катрю, а що ти думаєш про Україну?
Про Дніпро-Дністро, про лiси на горах Карпатах,
про вишневi садки. про гнiзда лелек на хатах,
не в останню чергу й про цих, пархатих,
яких ти проковтнула докупи з більшою
частиною країни, що зветься Польщею?

Що робити з їхнею мишпухою та їхнІм кагалом,
письменником Шолом-Алейхемом та живописцем Шагалом,
есерами та есдеками, більшо-меншовиками,
з їхнiм переконанням, що складалось віками,
що до них народи були лише чернетками,
а на них, як на сувої, Господь написав Свою Тору.
Тору читала, Катю? Книжка гарна, немає спору".

Катерина - Вольтеру: “Вчора наказала
спекти пиріг з начинкою з ведмежоого сала.
Також їли скибочки підсоленої лососини.
І ще - чоловікам звеліла носити обтягуючі лосини.
Щоб чоловiчу гідність розгледіти короткозорій
Про це я можу розповiсти чимало iсторiй".

Вольтер - Катерині: “Що робити з мовою Неньки,
що ви, росіяни, до неї ставитесь як до калiченьки, -
як бути з козаками і козацьким бароко,
з Чорним морем, яке розкидається так широко,
з броненосцем "Потьомкін", а як сам Потьомкін
його села, й будiвлi
позбавленi cтін і покрівлі?
Що до чорноморських турок, не гіршi вони за одеських урок
і комісарів з маузерами з-під тужурок.

Мені все одно, життя моє на заході,
а ти молода, є над чим замислитися Каті. Годi".

Катерина - Вольтеру: “При особистій зустрічі, так, до речі,
я б тобі поклала, Вольтере, ноги на плечі,
прямо в парадному залі, не злазячи з трону,
від цієї справи з мене не впаде корона.
За розум сплачу любов'ю за любов відплачу сторицею.
Чому б філософу не зустрітися з імператрицею?
приїдь до Петербурга, доки ти не помер!"

"Краще знайомитися у Парижі" - вiдповiда Вольтер.
blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah blah





Cбор средств на оплату хостинга
Cобрано 4752 из 10400₽ до 31.12
Яндекс.Деньги | Paypal

πτ 18+
1999–2020 Полутона
計画通り