Ольга Брагина
порывы резинового ветра
* * *
как хитиновый покров жизни защищает от движений чужих от порывов резинового ветра
дети играют мячом из головы продавщицы фруктов в ларьке
хищная усмешка детства
не держи меня за руку мы всё равно упадём в бездну молчания молитвы
если знаешь какие-то читай их по памяти обесценивая хлам слов
то читай их и плачь о детстве или юности старости
всей страстью слов
только сделать ничего нельзя с этим больше ты знаешь
молчание лучшее золото серебро платина этого города
не держи меня за руку мы вымышленные существа персонажи без реплик
нам снится что мы живём потому и живём ты знаешь
и не нам это может быть снится а кому-то другому
другой всегда прав но не мы
не найти общий язык с тобою
не забрать ничего из наших любимых книг
и остановка трамвая который уже никуда не идёт
не понять расписание что это за пение за окном
все знакомые слова но ни одного смысла нет
не держи меня за руку всё остаётся нам
* * *
смотришь в окно видишь воду прозрачную
блестящую чешую
марево клетки из которой стремишься выйти наружу,
теперь вас в зеркале двое
ты молчишь, она вторит молчание, как колыбельную
это повторяется изо дня в день снова и снова
как создать новую себя из чужого сна, освободить из рифм
раскрасить белым
ни словам, ни дождю больше не верим мы
из дождевой тьмы проблески солнца
клеточки классиков, детская игра в мир
кто-то свет включил,
и она улыбается снова
Перевёл с украинского Владимир Коркунов
(Стихотворения 2016-2018 гг. — прим. переводчика)
* * *
як хітиновий покрив життя захищає від рухів чужих від подихів гумового вітру
діти грають м'ячем з голови продавчині фруктів на ятці
хижа посмішка дитинства
не тримай мене за руку ми впадемо все рівно у прірву мовчання молитви
ти знаєш якісь то читай їх на пам'ять знецінення мотлоху слів
то читай їх і плач за життям що минає у спокої жаху
сну напередодні пробудження
то читай їх і плач за дитинством чи юністю старістю
пристрастю слів
та зробити нічого не можна з цим більше ти знаєш
мовчання найкраще золото срібло платина цього міста
не тримай мене за руку ми вигадані істоти персонажі без реплік
нам сниться що ми живемо і тому живемо ми ти знаєш
і не нам це мабуть сниться а комусь іншому
інший завжди правий але не ми
не порозумітися із собою
не забрати нічого з улюблених наших книжок
і зупинок трамваю який вже нікуди не їде
не порозумітися з розкладом що це за спів за вікном
всі знайомі слова але жодного сенсу немає
не тримай мене за руку все залишається нам
* * *
дивишся у вікно, бачиш воду прозору,
блискучу луску,
марево клітки, з якої прагнеш вийти назовні,
тепер вас у дзеркалі двоє
ти мовчиш, вона повторює мовчання, мов колискову
це повторюється щодня знову і знову
як створити себе нову з чужого сну, визволити з рим
розфарбувати білим
ні словам, ані дощу більше не віримо ми,
з дощової пітьми промені сонця
картаті класики, гра дитяча у світ
хтось світло ввімкнув,
вона посміхається знову