polutona.ru

Вальжина Морт

Смотри, Максим, это Минск

Гость

Смотри, Максим, это Минск,
придушенный подушкой облаков.

Смотри, ты — памятник в тяжелом пальто.
Тут памятники все — в пальто.

Приглядишься: не из шерсти, а из коры
дедовых лип,
пчелиный мех к воротникам пришит.

И у каждого по ремню в кармане.
И у каждого под воротником по шее.

Тут тенями утепляют на зиму
стены домов, трещины и дыры
забиты тенями. В музеях — пальто

и петли. Вместо воды — рассол.

Заходи, Максим, многоквартирные дома —
лестницами, будто лентами патронов,
обвитые, а окна блестят, как медали.

Тут что ни дом, то бюст.

И лифт поднимается, как рвота.
А из мебели — пень.
Проходи, Максим.
Тут жить — не умирать у синей бухты.

Садись на пень,
тенью утепляй,
пальто не снимай.


Бытие

Я всегда на стороне Каина.

За злую
его одинокость, за его
неумелую мать,
за христианский сарказм:
«Разве я сторож брату моему?» —
спрашивает брата своего убийца.

Разве мы на самом деле не
сторожа наших мертвых?

Давай сначала:

Я на стороне яблок, что катятся от яблони
вдаль.

Словно веточка,
сухая пуповина между ног.

Как ее отрезали, Каин?

Камнем?

Там,
где Сведения о судимости,
пиши: «мать, дом».
Там, где Оружие,
пиши: «мать, дом».

Перевёл с белорусского языка
Владимир Коркунов




Оригиналы:

Вальжына Морт

Госць

Глядзі, Максім, гэта Менск,
прыдушаны падушкаю аблокаў.

Глядзі, ты — помнік у цяжкім паліто.
Тут помнікі ўсе — у паліто.

Прыгледзішся: не з воўны, а з кары
дзедавых ліп,
пчаліны мех да каўняроў прышыты.

І ў кожнага па дзязе ў кішэні.
І ў кожнага пад каўняром па шыі.

Тут ценямі ўцяпляюць на зіму
сцены дамоў, расколіны і дзіркі
забіты ценямі. У музеях — паліто

і петлі. Замест вады — расол.

Заходзь, Максім, кватэрныя дамы
ў лесвіцах, бы стужкамі патронаў
абвітыя, і вокны блішчаць, як медалі.

Тут што ні дом, то бюст.

І ліфт уздымаецца, нібы ваніты.
А з мэблі — пень.
Хадзі, Максім.
Тут жыць — не паміраць ля сіняй бухты.

Сядай на пень,
ценем ўцяпляй,
паліто не здымай.


Быццё

Я заўжды на баку Каіна.

За злую
яго адзіноту, за яго
няўмелую маці,
за хрысціянскі сарказм:
“Хіба я вартаўнік брату майму?” —
пытае брату свайму забойца.

Хіба мы насамрэч не
вартаўнікі нашых мёртвых?

Давай спачатку:

Я на баку яблыкаў, што коцяцца ад яблыні
ўдалеч.

Нібы галінка,
сухая пупавіна паміж ног.

Як яе адразалі, Каін?

Каменем?

Там,
дзе Звесткі пра судзімасць,
пішы: “маці, дом”.
Там, дзе Зброя,
пішы: “маці, дом”.